2026 рік — один із найгірших для найбільшої приватної компанії країни Метінвест, що належить найбагатшому українцю Рінату Ахметову.
ЄС, ключовий ринок компанії, обмежує імпорт української сталі та запровадив екологічне мито CBAM. росія у серпні-вересні обстріляла заводи компанії Каметсталь і Запоріжсталь, які були змушені зупинитися. Крім того, рф заблокувала роботу українських портів. У першому півріччі 2026-го через морські порти було експортовано 50% сталі, 95% чавуну та 50% залізної руди, за даними GMK Center.
Торік виторг компанії зріс на 6% рік до року, до $7,24 млрд, а збиток скоротився в шість разів, до $191 млн.
Про атаки на Каметсталь і Запоріжсталь
— Яка ситуація з вашими активами?
— Центральний та Північний ГЗК працюють на 50%. Вони виробляють окатки й високоякісний залізорудний концентрат, який ми продаємо до ЄС.
Південний ГЗК — наше спільне підприємство з партнерами — перебуває в простої через закриття українських портів. Інгулецький ГЗК зупинено з 2024-го — через високі ціни на електрику виробництво там просто неефективне. Актив законсервовано належним чином, і за сприятливої ринкової кон’юнктури зможемо відновити виробництво.
— Зараз руда коштує близько $100. За якої ціни запуск має сенс?
— Ціна має бути не менше $135-150 за тонну залізорудного концентрату. Таких цін ми поки не бачимо, жоден прогноз не дає довготривалого позитиву на ринку, тому ми змушені тримати цей актив у консервації.
— А металургійний сектор?
— І Каметсталь, і Запоріжсталь перебувають на стадії відновлення та розбору завалів після обстрілів цих активів у серпні й вересні.
На жаль, під час цих обстрілів ми втратили 13 людей — це і наші співробітники, і співробітники підрядних організацій, які працювали на території підприємства. Понад 40 людей поранено. Ми намагаємося допомогти всім: і родини загиблих, і люди, які дістали поранення, отримують необхідну допомогу від компанії.
— У вас серйозні безпекові обмеження: якщо є тривога, люди заходять в укриття. Як сталося, що загинули працівники?
— У нас є протоколи безпеки, всі місця обладнані укриттями. Але удари були саме балістичними ракетами. По Запоріжсталі було випущено 11 балістичних ракет, по Каметсталі — пʼять.
[Примітка від пресслужби Метінвесту: інтерв'ю записувалося до чергової атаки по Запоріжсталі, яка відбулася у ніч на 12 вересня. Унаслідок удару ще чотирма балістичними ракетами поранено чотирьох співробітників комбінату].
Від сигналу повітряної тривоги до моменту прильоту балістики — дві хвилини. Людина не встигає дістатися безпечного місця під час повітряної тривоги. Під час удару люди якраз прямували в укриття.
Ми обладнуємо додаткові місця, щоб можна було реагувати й на балістичну загрозу, але це серйозне питання — як у стислий термін забезпечити безпеку людей, задіяних безпосередньо на виробничих ділянках.
Коли йдеться про КАБи, ми розуміємо: від початку тривоги є 10–15 хвилин до підльоту, якщо говоримо про Запоріжжя. Люди мають час безпечно перейти в укриття, всі дистанції розраховані так, щоб за 5-7 хвилин можна було добігти.
— FPV-дрони теж становлять ризик?
— Для Запоріжжя основна загроза — це КАБи, балістика й реактивні дрони. FPV-дрони час від часу долітають, але не завдають значної шкоди. Якщо говоримо про Кривий Ріг, то були випадки, коли долітали КАБи, але зараз, на щастя, це рідкість.
Якщо противник продовжить модернізувати КАБи й збільшувати дистанцію ураження, можуть бути випадки, що долітатимуть і до Кривого Рогу.
— Скільки працівників перебувало на виробництві на момент прильоту?
— Загальна кількість на Запоріжсталі — 8500 людей, на Каметсталі — близько 8000. Вони працюють позмінно, одночасно на комбінатах перебуває 2500–3000 людей.
— Як ви оцінюєте вартість відновлення Запоріжсталі?
— Якщо говорити про повне відновлення фондів, які зазнали пошкоджень, то це десятки мільйонів. Фактично на заводі розірвано виробничий ланцюг.
— Чи відновляться активи до кінця року?
— Не хочу зараз давати будь-яких коментарів з цього приводу, тому що над цим працюють люди, проєктні команди. Щойно в нас буде розуміння, скільки займе відновлення і яке обладнання для цього потрібно, ми будемо визначати терміни.
— Два активи вийшли з ладу на невизначений термін. Що з контрактами, які ви мали виконувати?
— За деякими контрактами ми оголошуємо форс-мажор, бо це справді форс-мажор. Далі спілкуємося з нашими контрагентами про перенесення термінів контракту або про його скасування.
— Про які суми йдеться?
— Не хочу говорити про суми. Це багатомільйонні контракти.
— Намагаюсь оцінити втрати для компанії…
— Металургія загалом давала до 7% ВВП України. Зараз може бути близько нуля. Ось такі втрати.
Вплив блокади портів
— Наскільки сильно по вам вдарила блокада портів, і скільки Україна недоотримає від експорту?
— Насправді це головна проблема. Бо без відкритих портів навіть відновлені активи не зможуть працювати на всю потужність. У нас зупинився Південний ГЗК — це до 1 млн т на місяць руди, яка йшла на експорт. Північний і Центральний ГЗК відправляли на експорт через порти ще орієнтовно до 0,5 млн т. Це 1,5 млн т щомісяця — те, що вилетіло з експорту через порти. І додайте сюди ще металопродукцію.
— Наскільки вплинула блокада портів на ваші можливості імпортувати вугілля?
— Після зупинення активів у Покровську нам довелось імпортувати щомісяця близько 250 000 т. Певні марки ідуть з Чехії та Польщі залізницею, а левова частка — це те, що заходило через українські порти. Судна вивантажувалися в портах Великої Одеси, після цього завантажувалися, наприклад, залізорудним концентратом і відправлялися на експорт. Наразі це все зупинено.
Ми перевели всі коксохімічні підприємства на максимальні періоди коксування. Усе, що можемо привезти залізницею або через порти Польщі чи Констанцу, ми привозимо, але це збільшує вартість логістики цього вугілля на 50–60%.
— До зупинення меткомбінатів така логістика не була збиткова?
— Маржа — близька до нуля.
— Торік європейський ринок займав близько 43% у ваших продажах. Як змінилися продажі в Європу через CBAM і квоти?
— Через блокаду портів ринок ЄС наразі єдиний, куди ми можемо експортувати нашу продукцію. Інші — закриті через дорогу логістику. Інколи, за сприятливої кон’юнктури, відвантажуємо чавун через Польщу до США.
З квітня ЄС запровадив квоти на продукцію ГМК, що дають змогу експортувати половину від минулорічного обсягу — 1 млн т.
Квотується фінішна продукція, яка має більшу додану вартість — рулон, арматура, катанка. Не квотуються напівфабрикати, наприклад, заготовка.
— Багато чинників збіглися в часі: блокада портів, удари по виробництвах, підвищення тарифів на логістику всередині країни. Як ви оцінюєте, наскільки ситуація для компанії складніша за 2022 рік, коли ви втратили маріупольські комбінати?
— Скажу відверто: у 2022-2023 роках компанія мала запас міцності, створений у довоєнні роки. Сьогодні запасу міцності вже немає. Не тільки у нас — у жодної компанії.
Без державної підтримки, без допомоги іноземних партнерів ми просто не випливемо.
— Яка саме підтримка вам потрібна?
— Є факт закриття портів, факт підвищення тарифів, факт масованих обстрілів підприємств. І це не тільки підприємства Метінвесту — ви ж бачите, що це торкнулося практично всіх більш-менш великих виробників в Україні.
Якщо для енергетики є фонди, які передбачають певне фінансування на відновлення після ударів, то для металургів або для інших галузей таких фондів немає взагалі, і ніхто їх не обговорює. Подібні фонди мають бути, тому що металургія — це велика експортоорієнтована галузь, яка завжди надійно сплачувала податки.
Якщо не працюють порти, не можна збільшувати вартість логістики для внутрішніх перевезень. «Укрзалізниця» фактично стріляє собі в ногу: що більше вони збільшують тарифи, то менш ефективними стають. Подивіться, наскільки завантажені зараз наші дороги фурами з зерном та усім іншим. Тобто всі вантажі поступово перетікатимуть на інші види транспорту.
Є ще одна проблема «Укрзалізниці», про яку мало хто говорить: немає системного рішення щодо забезпечення локомотивами стабільних вантажних перевезень на відстані до 150 км від лінії фронту.
Намагаючись зберегти техніку, перевізник переганяє її подалі від головних промислових регіонів — Дніпра, Запоріжжя. Якщо ситуацію не взяти під контроль, то може настати момент, коли «Укрзалізниця» не зможе самостійно справлятися з викликами і, як наслідок, не зможе фізично вивозити вантажі.
— Як бачите розв’язання цієї проблеми?
— Потрібен план щодо забезпечення сталих залізничних перевезень в умовах воєнного часу, і це потрібно робити вже зараз. Зробити це можливо лише через максимальне задіяння як власних локомотиворемонтних потужностей «Укрзалізниці», так і контракти з підприємствами ЄС. Окрім того, потрібне міжнародне грантове фінансування закупівлі нових локомотивів за принципом «залізничного Рамштайну» — за аналогією з тим, як консолідується військова допомога.
Скорочення витрат і персоналу
— Наскільки зросла ваша собівартість порівняно з минулим роком?
— Приблизно на 30%. Переважно це логістика й ціни на електроенергію. Це досить суттєве здорожчання, яке не дає змоги планувати великі інвестиції. Перебуваємо в режимі стендбай.
— Якщо не вдасться відновити Запоріжсталь і Каметсталь протягом довгого періоду або відновите — і знову прилетить: як довго компанія зможе працювати на двох ГЗК в Україні?
— Ми намагаємося зробити все, що від нас залежить, щоб утримати компанію на плаву. На жаль, доведеться вжити непопулярних заходів: максимальне скорочення витрат, скорочення персоналу й інші заходи реагування, щоб у цей важкий час утримати компанію, а потім забезпечити її відновлення та розвиток.
— Наскільки масштабні скорочення і кого насамперед вони торкнуться?
— Ми зараз на стадії розгляду рішення, і я поки не можу сказати, скільки це буде у відсотках, але вони будуть значні, тому що ми маємо знижувати фінансове навантаження.
Насамперед мова йде про адміністративний персонал і залучення підрядних організацій у наших процесах. Наприклад, більше завантажити наших працівників роботами, на яких були задіяні підрядники. І після цього вже дивитися, який надлишок людей у нас є, щоб або скорочувати їх, або перенаправляти на якісь інші процеси.
— Що ще входить до пакету кризових рішень?
— Одним словом — скорочення витрат.
— Наскільки буде скорочено інвестпрограму?
— Ми вже відмовилися від деяких проєктів, які не починали. Але зараз вже друга половина року: багато обладнання закуплено в перших двох кварталах, частину робіт виконано. Ми тільки-но завершили ремонт доменної печі №1 на Каметсталі, в яку прилетіло. Тому суттєвого скорочення цього року не буде — максимум 15-20%. Будемо корегувати плани на наступний рік.
— Ви побудували понад 20 МВт газової генерації і планували подвоїти цю потужність плюс побудувати сонячну електростанцію? Ці плани в силі?
— Поки на паузі.
— Чи бачите потенціал збільшення продажів усередині України?
— Потенціал є, але він не реалізується. Проблема в тому, що Україна не захищає власний ринок. Наприклад, купує все більше труб у Туреччині. Фактично це означає, що Україна купує російський метал, тому що турки катають рулон із дешевого російського слябу.
Тобто європейські партнери дають нам кошти на підтримку економіки, а Україна витрачає їх на те, щоб платити росіянам за їхній метал у вигляді імпорту. Прекрасний бізнес.
— Чому Україна не запроваджує мита?
— Мені важко відповісти на це питання. Поки ЄС і США оперативно застосовують антидемпінгові інструменти для власних виробників, в Україні торговельний захист внутрішнього ринку роками узгоджується, а демпінговий імпорт тим часом витісняє українську продукцію навіть на нашому власному ринку. Ми піднімаємо це питання і кажемо: дайте нам можливість збільшувати обсяг виробництва. Ми заплатимо більше податків, створимо робочі місця.
«Інтерпайп» міг би виробляти більше труб замість турецьких, а ми б постачали «Інтерпайпу» більше прокату з Запоріжсталі. Тобто у нас є готовий виробничий ланцюг, який не використовується повною мірою.
CBAM, квоти, активи за кордоном
— На відміну від України, ЄС захищає власний ринок. Як на вас вплинуло запровадження CBAM?
— Виплати відтерміновано на рік, тобто вони нас фактично ще не наздогнали. І досі розробляється механізм розрахунку цих виплат. Але це може стати значним додатковим навантаженням — від €50 до €100 на тонну прокату, а її ринкова вартість — $600. Це зробить українську продукцію неконкурентною в ЄС. Плюс це мито відкинуло на роки питання екомодернізації української металургії.
— Але це мито має сплатити імпортер.
— Так, платить імпортер, але він все одно знижує нам ціну на продукт, щоб зменшити вартість. Тобто ми змушені продавати з суттєвим дисконтом. Або часто клієнт просить нас взяти на себе ризики при імпорті. Так ми виступаємо офіційним імпортером своєї продукції до деяких країн Європи й маємо платити мито.
— Яка ваша оцінка: з цим можна жити? Чи є шанси на перегляд?
— Процес переходу на зелену металургію незворотний, він все одно відбуватиметься. Але як країна, що воює, ми все ж таки хотіли б бачити якийсь перехідний період. Усі наші конкуренти в Європі мають можливість і доступ до державних програм фінансування, реструктуризації виробництва та залучення кредитних коштів.
А ми перебуваємо в значно гіршому становищі. Ніхто зараз не дасть, наприклад, Каметсталі кредит на будівництво DRI-модуля та електропечі. Відповідно, ми не маємо доступу до фінансових ринків, не маємо можливості замовити обладнання, але щодо виплат перебуваємо в тих самих умовах, що й європейські виробники.
І все, чого ми зараз просимо від Євросоюзу, — це відтермінування цього мита. Мінімально — 2-3 роки після закінчення війни. В ідеалі — 10 років перехідного періоду для українських виробників. Бо перехід на зелену металургію — це досить довготривалий інвестиційний проєкт.
— Наскільки реально протиснути це відтермінування?
— Нічого нереального немає. Треба тільки, щоб партнери почали нас слухати та йшли нам назустріч, бо без їхнього ринку нам буде складно виживати. Вони чомусь дозволяють імпортувати дешеві товари з Китаю та Туреччини.
Наприклад, Туреччина зараз демпінгує скрізь — на трубах, рулонах, арматурі. Як саме вони демпінгують? Беруть дешевий російський сляб, переробляють його у трубу й завалюють цією дешевою продукцією всі ринки, включно з українським.
Європа чомусь намагається захиститися насамперед коштом України. Російські напівфабрикати як купували, так і купують.
Виходить політика подвійних стандартів. Хоча я думаю, що 1 млн т української сталі — це не загроза для європейського ринку.
— А щодо квот — які шанси на їх перегляд? Квоти мають переглядати щороку?
— Зараз ми в процесі перемовин. Намагаємося досягти їх встановлення на рівні 2025-го або 2024 року й зафіксувати обсяги, які Україна постачала на європейський ринок.
— Ви контактуєте з нашими міністерствами, з європейськими політиками та асоціаціями. Що вони кажуть — наскільки реально збільшити квоти?
— Насамперед ми працюємо з нашими Міністерством економіки: там є підтримка, є спільні програми й кінцева мета, якої ми хочемо досягти. Це один вектор роботи. Інший — це, звісно, перемовини з європейськими органами влади, щоб донести нашу позицію. ЄС міг би просто перерозподілити квоти й цим підтримати українську економіку.
Можна навести багато прикладів. Зокрема, наш новий румунський завод у Яссах мав стати віддаленим цехом для Запоріжсталі, щоб завантажити роботою наші активи в Україні.
Але після запровадження квот ця модель стала нежиттєздатною. І завод може зупинитися. Там працює приблизно 250 людей, ще стільки ж підрядників. Тому ми наголошуємо уряду Румунії: у вас може бути проблема — зупинення підприємства, що сплачує податки, забезпечує робочі місця.
— За скільки ви придбали цей завод?
— Ми придбали його за €10 млн євро. І фактично він виправдовував наші очікування до моменту введення квот. Коли ми прийшли туди в січні, там була адміністрація і близько 150 людей. Ми почали набирати працівників, навчати, запустили всі процеси.
— Можете пояснити, чому не можете постачати прокат на свій завод у Румунії, адже квоту ще не вичерпано?
— Квота змушує нас обирати, куди ми можемо постачити продукцію з більшою дохідністю, оскільки експортні можливості обмежені. Є ринок Польщі, який здатен забирати весь рулон за більшою ціною, і нам ефективніше постачати його туди, ніж везти в Румунію, переробляти й продавати трубу.
А до введення квот Румунія була однією з альтернатив південному напряму — Близькому Сходу чи Північній Африці.
— Інші ваші активи в Європі теж завʼязані на Каметсталі та Запоріжсталі? Яка там ситуація?
— Там ситуація трохи простіша. Наприклад, Promet Steel у Болгарії купує заготовку Каметсталі, а цей напівфабрикат не обкладається ні митами, ні квотами. Активи в Італії та Британії купують сляби в зовнішніх постачальників, оскільки в Україні немає виробництва слябів після втрати Маріуполя.
— Вашу експансію на європейський ринок та купівлю активів наразі призупинено?
— З огляду на нинішні обставини — так. Ми зосереджені на тому, щоб якось виборсатися з тієї ситуації, в якій перебуваємо. Завдання — вижити.
— Ви продаєте вугільну компанію у США. На якому етапі угода?
— Ми перебуваємо на фінальній стадії продажу.