На бортику басейну в Запоріжжі серед рушників лежать протези та милиці. Розкидані по вологій, побляклій від часу бежевій плитці, вони нагадують про жорстокість війни, що охопила це промислове місто на південному сході України.
Після сьомої вечора Ростислав, Сергій, Павло та інші занурюються у воду в тьмяному світлі ламп. Тричі на тиждень військові та ветерани збираються на заняття реабілітаційної програми «Вільні хвилі», розробленої українським плавцем Денисом Силантьєвим, чемпіоном світу 1998 року та срібним призером Олімпійських ігор 2000 року.
«Плавання допомагає відновлюватися фізично й психологічно після бойового стресу. Військові приходять сюди після контузій, ампутацій і складних операцій — під наглядом фізіотерапевтів чи інструкторів», — пояснює він.
Інші, як Сергій, приходять, аби розрядитися й бодай ненадовго відволіктися від життя в окопах. «Я дізнався про цей проєкт із соціальних мереж. В армії майже немає часу на такі речі, тому це справжня можливість перепочити», — каже він, витираючи обличчя.
«Питання гордості»
Спираючись на милицю, Ростислав перекидає рушник через плече. На шиї — золотий хрестик поруч із татуюванням у формі сліду стопи. «Мене поранило уламком касетної бомби. Він увійшов через живіт і вийшов через ногу», — розповідає тридцятирічний чоловік.
Після шести місяців реабілітації він бачить прогрес: «У воді справді стає легше». Дехто відновлює чутливість і рухливість суглобів, інші — повертають собі бодай частину соціального життя.
Від моменту запуску у 2024 році проєкт «Вільні хвилі», який координує громадська організація «Запоріжжя. Платформа спільних дій» і фінансує Метінвест, безплатно допоміг майже 400 військовим у Кривому Розі, Кам’янському та Запоріжжі.
Окрім чотирьох басейнів, що вже беруть участь у програмі, в Запоріжжі планується відкриття ще двох. Кожен із них обладнають спеціальними засобами, зокрема підйомниками для занурення людей з обмеженою мобільністю. Утім, учасники часто намагаються впоратися самі — «питання гордості», як вони кажуть.
Під водою війна відступає
На бортику тренер Сергій, невисокий чоловік із круглим обличчям, уважно стежить за заняттям. «Тут немає жодного тиску — учасники самі обирають, що робити. Людям з інвалідністю часто не потрібна допомога — їм достатньо поваги», — пояснює він.
Серед учасників — Павло, замкнений і небагатослівний. Він був поранений понад рік тому й втратив ногу, тому не хоче повертатися до спогадів про травму.
Попри це він продовжує відвідувати заняття: «Це допомагає відкривати в собі щось нове. Нагадує, що ти все ще здатен рухатися вперед», — говорить він, стримуючи емоції.
Під водою війна відступає. Але реальність поруч: бойові дії тривають приблизно за двадцять кілометрів від міста. Під час повітряних тривог учасники змушені залишати басейн і ховатися в укриття. Коли через відключення електроенергії неможливо нагріти воду, «іноді доводиться скасовувати заняття або плавати в холодній воді без світла», — визнає Денис Силантьєв. «Але це не зупинило наш проєкт».
Відоме як «місто сталі», Запоріжжя стало символом незламності, де люди витримують випробування війною.