Працівники українського металургійного гіганта спільного підприємства Запоріжсталь роками забезпечували роботу величезного комплексу попри російські дрони, ракети та бомби.
Тепер майже сторічний комбінат, серце сталеливарної промисловості південного сходу України, зіткнувся з новою загрозою для свого виживання — квотами на імпорт сталі та вуглецевими тарифами (CBAM, механізмом вуглецевого коригування імпорту) Євросоюзу.
Сталева продукція вже давно є важливим складником української економіки, забезпечуючи 15% загального експорту країни. ЄС — її найбільший покупець: на нього припадає близько чотирьох п’ятих українського експорту сталі.
Призупинення Євросоюзом дії імпортних мит після російського вторгнення у 2022 році відіграло вирішальну роль у збереженні стабільного виробництва на спільному підприємстві Запоріжсталі — одному з провідних виробників сталі — та інших підприємствах, зазначив операційний директор Групи Метінвест Олександр Мироненко.
«Тепер… ми бачимо, що ситуація докорінно змінюється, — сказав він Reuters у нещодавньому інтерв’ю. — Замість підтримки з боку Європейського Союзу ми стикаємося з обмеженнями».
Згідно з новими правилами, що набули чинності 1 липня, Євросоюз майже вдвічі скоротив річні квоти на безмитний імпорт, а ввезення сталевої продукції понад квоту обкладається митом у розмірі 50%.
Мироненко назвав нові заходи частиною низки викликів, що дедалі більше тиснуть на галузь, — зокрема закриття судноплавних маршрутів у Чорному морі та зростання вартості внутрішніх залізничних перевезень.
Остання російська атака на Запоріжсталь у вівторок забрала життя семи працівників і змусила призупинити роботу підприємства.
За даними київського аналітичного центру GMK Center, нові квоти ЄС для України обсягом близько 1 млн тонн означають скорочення експорту на 60% проти 2025 року.
Нові заходи додають викликів металургійній промисловості України, яка на п’ятому році війни стикається з усе сильнішими російськими повітряними атаками.
Викликів стає більше
Російські удари по українському чорноморському коридору перекрили основний маршрут експорту сталі та імпорту сировини, збільшивши логістичні витрати компаній, які й так перебувають у скрутному фінансовому становищі.
Часті атаки на підприємства, як-от балістичний удар по Запоріжсталі у вівторок, змушують компанії витрачати значні кошти на зупинення та відновлення виробництва.
З цього місяця виробники також зіткнуться з підвищенням внутрішніх тарифів на вантажні перевезення на 30% — це має допомогти скоротити дефіцит бюджету державної залізниці, яка сама потерпає від зростання витрат на електроенергію та технічне обслуговування.
Президент галузевого об’єднання «Укрметалургпром» Олександр Каленков заявив, що колись потужна металургійна галузь країни та уряд мають терміново домагатися винятків із цих обмежень — як в Україні, так і за кордоном.
«Щоб українська сталеливарна промисловість вижила до кінця року, багато чого має змінитися», — сказав він.
Федерація роботодавців України заявила, що торговельні обмеження ЄС можуть коштувати країні US$1,2 млрд валютних надходжень і призвести до скорочення ВВП на 0,6%.
Вона закликала Київ домагатися від Брюсселя винятку та спільного режиму імпорту сталі.
Незадіяні потужності
У цеху спільного підприємства Запоріжсталь величезний кран завантажує розпечені багатотонні сталеві сляби на конвеєр, де їх прокатують у тонкі сталеві листи завдовжки майже кілометр, а потім змотують у рулони.
Мироненко припускає, що підприємству доведеться зупинити значну частину таких виробничих ліній і переорієнтувати виробництво на більші обсяги чавуну — напівфабрикату, на який не поширюються квоти ЄС.
Проте відмова від сталевої продукції з вищою доданою вартістю означатиме, що близько 50% потужностей підприємства простоюватимуть, а керівництву доведеться терміново шукати можливості для переведення працівників на інші робочі місця, додав він.
ЄС заявляє, що квоти потрібні для захисту внутрішніх виробників, тоді як вуглецеві тарифи, що набули чинності 1 січня, залежать від обсягу викидів і мають на меті зменшити вуглецевий слід промисловості.
За словами Мироненка, через фактичне закриття чорноморського коридору підприємство змушене імпортувати коксівне вугілля через інші європейські порти, що збільшує витрати на $30–40 на тонну.
У результаті українські виробники сталі втрачають конкурентоспроможність і поступаються місцем на ринку турецьким, китайським та європейським компаніям.
«Усі розуміють ситуацію в Україні, — сказав він. — Але в кожного все одно є свій бізнес, свої люди, за яких вони відповідають, тому на ринку вони поводяться доволі агресивно».
Модернізацію відкладено
Мироненко, який спілкувався з Reuters до останньої атаки, заявив, що російські удари по активах Метінвесту, зокрема по Запоріжсталі, завдали значної шкоди виробництву, проте його обсяги швидко відновлюються. Він відмовився уточнити частоту та характер пошкоджень.
Він додав, що компанія здатна продовжувати роботу та виплачувати заробітну плату 36 000 працівників. Спільне підприємство Запоріжсталь є найбільшим роботодавцем у Запорізькій області. Контрольний пакет акцій Метінвесту належить Рінату Ахметову, найбагатшій людині України.
Утім, незрозуміло, що буде з 15-річним планом модернізації компанії вартістю $8 млрд, мета якого — зрештою повністю перейти на виробництво зеленої сталі. Мироненко назвав цей план «нереалістичним» в умовах війни.
У цеху гарячої прокатки підприємства два 90-річні стрілочні індикатори досі показують параметри сталевих слябів, що рухаються виробничою лінією. Потім програмне забезпечення на основі штучного інтелекту визначає точні характеристики для їх подальшого формування.
«Зараз незрозуміло, що буде далі, а інвестиції в розвиток металургії обмежені, тож ризики є, — сказав 36-річний старший майстер Артем Калиневич. — Але ми все одно рухаємося вперед, тому що… хочемо підвищувати якість продукції, яку виробляємо та постачаємо нашим клієнтам».