КМЕФ — провідна платформа для обговорення головних економічних питань та глобальних трендів. Його місія — сприяти інтеграції України у світову спільноту як рівноправного перспективного гравця. Форум зібрав близько 90 експертів з України, Австрії, Азербайджану, Латвії, Польщі, Словаччини, США та Фінляндії. Серед них — представники влади, бізнесу, дослідницьких інституцій, військовослужбовці, журналісти, спортсмени, письменники, освітяни та науковці.
Олександр Водовіз узяв участь у панелі Make Ukraine Industrial Again. До дискусії долучилися керівники компаній umgi, МХП, BGV Group Management, а також представники Верховної Ради України та урядових структур Латвії.
За словами керівника офісу гендиректора Метінвесту, під час інтеграції в Європу українському бізнесу доведеться самостійно виборювати своє місце, адже конкурентів там не чекають. Для успіху потрібна підтримка стратегічних галузей промисловості з боку влади та готовність бізнесу до партнерства з державою.
«Наприклад, у металургії коефіцієнт зайнятості становить 1:8 — один із найвищих серед усіх галузей. Одне робоче місце у сталевій промисловості створює роботу ще для восьми фахівців у суміжних секторах», — сказав він.
Як відродити індустрію
Підприємства Метінвесту продовжують працювати в умовах обстрілів та знеструмлень, тому пріоритет компанії — не розвиток та інвестиції, а виживання.
«Зі 110 тисяч працівників у нас залишилося 50 тисяч. Ми втратили половину бізнесу, а іншу половину продовжують руйнувати. Проте навіть сьогодні ми є експортером №1 в Україні. Це означає, що економіка скоротилася вдвічі. І не варто вірити цифрам, які малюють картину «все добре» — час виходити з цієї теплої ванни», — зауважив Олександр Водовіз.
За його словами, й у Європі, й в Україні економіку рухають уперед великі корпорації, що здатні реалізовувати масштабні проєкти. Коли йдеться про відродження індустрії, варто перестати оперувати цифрами $100–300 млн. Адже проєкти такої вартості не здатні створити потужну промисловість, не стануть рушіями економіки й не забезпечать бажане зростання ВВП.
Лише в Метінвесті кредитний портфель становить $2,5 млрд. А, наприклад, розробка кар’єру рідкісноземельних мінералів потребує $1,5 млрд початкових інвестицій тільки на зняття 50-метрового шару ґрунту.
«Якщо ми хочемо рухатися вперед, Україні потрібна глобальна індустріальна політика на рівні законодавства, яка сприяла б розвитку промисловості, подібно до практики США та Німеччини. Така політика передбачає великі проєкти, що залучають суміжні галузі та дають змогу ефективно використовувати конкурентні переваги країни»,— сказав Олександр Водовіз.
Народний депутат України, координатор політики «Зроблено в Україні» у Верховній Раді Дмитро Кисилевський вважає, що в основі індустріальної стратегії має лежати розвиток великого бізнесу.
«Політика держави на 60% орієнтована на малий та середній бізнес. І я вважаю це проблемою. Україна не може існувати без великого бізнесу. Маємо думати, як великі компанії могли б розвиватися та бути ефективними в країні. І що саме має робити держава, щоб виростити національних чемпіонів. У німецькій промисловій стратегії майже нічого немає про ФОПів, але є окремий розділ про Siemens, і нам варто подумати про такий підхід», — зазначив він.
Ще одним чинником індустріального відродження є підвищення привабливості промисловості для молоді. «Наше опитування показує, що люди до 25 років часто навіть не знають, що таке промисловість. Вони швидше оберуть ІТ — адже там простіше й висока зарплата, тоді як робота на заводі асоціюється з чимось немодним. Потрібно зробити промисловість привабливою для молоді», — додав Олександр Водовіз.
Які перешкоди для індустріалізації
Одна з проблем, що заважає розвиватися індустрії — доступ до фінансування.
«Є програма Ukraine Facility на $8 млрд. Близько 160 компаній, серед яких і наша, подали свої проєкти, але доступ до цих коштів заблокований. Хотілося б, щоб уряд звернув на це увагу», — пояснив він.
Ще одна проблема — зовнішнє кредитування. Нацбанк провів велику роботу, значно лібералізувавши умови та надавши бізнесу можливість виплачувати відсотки за облігаціями. Водночас виплата основної суми за облігаціями наразі неможлива, й у 2026 році компанії можуть опинитися на межі дефолту.
«Що буде, коли великі компанії з міжнародними запозиченнями в тих самих банках, де кредитується країна, зазнають дефолту? Маємо знайти рішення, яке дасть бізнесу змогу навіть у воєнний час розвиватися та отримувати доступ до кредитних ресурсів», — сказав Олександр Водовіз.
Найбільшим викликом для промисловості залишається брак кадрів. Через мобілізацію та масовий виїзд молодих спеціалістів за кордон компанія не може запустити Інгулецький ГЗК із 7 тисячами робочих місць.
«Через дозвіл уряду виїздити чоловікам від 18 до 22 років у нас звільняється по 160 людей на день. Це майбутні інженери та менеджери, які мали б розвивати бізнес в Україні. Це дуже сильний удар по промисловості», — зауважив він.
Керівник офісу гендиректора Метінвесту вважає, що уряд має вжити заходів, щоб утримати людей в країні навіть попри війну. Зараз підхід до бронювання працівників неоднозначний: деяким підприємствам дозволено 100% бронювання, іншим — ні. Тож державі варто визначити, які підприємства справді є критично важливими, зважаючи на обсяг сплачених податків, адже без працівників вони не зможуть розвивати виробництво.
Олександр Водовіз додав, що кадрове питання залишиться серйозним викликом для бізнесу й після закінчення війни, адже велика кількість людей виїхали з країни. «Навіть за наявності фінансування великі проєкти на тисячі працівників не зможуть стартувати без людей. Потрібна державна програма повернення українців», — сказав він.
Інша проблема промисловців — непередбачуваність тарифної політики. «У нас немає арбітра, який міг би розсудити бізнес і державні монополії — «Укренерго» та «Укрзалізницю». Уряд займає пасивну позицію — самі розбирайтеся. Так інвестори до країни не прийдуть: вони хочуть передбачуваності», — пояснив Олександр Водовіз.